Transcript
34 УДК 316.42 Савельєв Ю . Б . кандидит філософських наук, доцент, докторант, Київський національний університет імені Тараса Шевченка ЦІННІСНИЙ ВИМІР СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ: СУПЕРЕЧНОСТІ ЗМІН ЦІННОСТЕЙ В ПРОЦЕСІ МОДЕРНІЗАЦІЇ 1 В доповіді розкриваються обмеження сучасної неоліберальної інтерпретації розвитку як тріади економічне зростання – добробут населення – задоволення життям, що домінує в теоретичному і політичному дискурсі. На основі підходу «збільшення спроможності» і моделі модернізації Інглехарта - Велцеля - Клінгемана обґрунтовується значення ціннісного виміру розвитку суспільства і визначаються суперечності формування емансипаційних цінностей в Україні і Росії. Ключові слова : розвиток , модернізація , цінності Як відомо, чинна українська влада поставила за мету прискорення розвитку України і підвищення її конкурентоспроможності, внаслідок чого буде можливо наздогнати «найбільш економічно розвинені країни світу», так звані країни «великої двадцятки» (G20) [18]. Ці країни визначаються за найбільшим в світі розміром ВВП. Проте, вони можуть суттєво відрізнятись за іншими критеріями, в тому числі, рівнем життя, мірою участі населення в суспільному житті, станом здоров’я населення, показником інноваційності економіки, її екологічності, затрат ресурсів, ефективності праці, тощо [25]. Таким чином, якщо, навіть, поставлена мета і буде досягнута, неповністю невизначеними залишаються очікувані параметри українського суспільства, крім, звичайно, обсягу ВВП. Занепокоєність української влади щодо прискореного зростання ВВП і стосовно того, як наздогнати лідерів світової економіки, не є чимось винятковим у сучасному світі. Не буде перебільшенням, якщо сказати, що час, в якому ми живимо, є часом економічного розвитку. Більшість соціальних процесів розглядається під цим кутом зору. Безпрецедентний економічний і технологічний розвиток є реальністю і він характеризує останні 200 років існування людства (хоча він був і залишається нерівномірним для різних суспільств). Науково - технічний прогрес в останні десятиліття прискорюється. Він в значній мірі забезпечує економічне зростання. З’являються принципово нові продукті і послуги. Все більше і більше людей із все більшого числа країн стають активними споживачами нових продуктів і технологій. Збільшується 1 В статті використовуються матеріали дослідження, що проводилося автором в рамках проекту "Ціннісна складова модернізаційних процесів у сучасному соціумі України " цільової комплексної програми наукових досліджень НАН України "Модернізація українського суспільства та економіки в контексті викликів XXI ст." , № держреєстрації 0112U002980 , НДР № II.12.12, а також науково - дослідної теми № 11БФ017 -01 «Тенденції структурної трансформації українського суспільства в контексті глобалізації та європейської інтеграції». 35 загальносвітовий ринок і світове споживання як нових високотехнологічних товарів, так й традиційних, зокрема продуктів харчування. Але розвиток також є ідеєю, яка формує наше уявлення про реальність. Той, хто сьогодні не розвивається, той вже, начебто, й не існує для зовнішнього світу. Екстремальним прикладом цього є найбідніші країни світу, які розташовані па південь від пустелі Сахара (міжнародні організації позначають цей регіон Sub - Saharan Africa). Сотні мільйонів людей цього регіону є виключеними із світового економічного життя. Але й в інших країнах по всьому світу також існують сотні мільйонів виключених людей, які не впливають ані на ситуацію на ринку праці, ані на споживчий ринок і ціноутворення. Таким чином, розвиток суспільств в сучасному світі зводиться до економічного росту, що вимірюється ВВП, і відбувається в умовах жорсткої конкуренції. Проте, розвиток з домінуючої в наш час неоліберальної позиції розуміється однобічно: економічне зростання – добробут населення – задоволення життям. Навіть системи нових показників, які розробляються в останні роки і мають подолати обмеження традиційного індикатора ВВП, в цілому залишаються в межах цієї схеми [25; 33]. Також в контексті перспектив розвитку України необхідно пояснити труднощі реалізації проекту модернізації постсоціалістичних суспільств Східної Європи за зразком «західної моделі», а також існування суттєвих відмінностей у шляхах і рівні розвитку цих суспільств і, насамперед, серед колишніх радянських республік. Молдова, Грузія, Вірменія й Україна є найбіднішими країнами Європи і мають найнижчий індекс людського розвитку (або розвитку людського потенціалу – РЛП, Human Development Index) на континенті (див. таблицю 1) [24]. Таблиця 1 - Показники ВВП на душу населення ( долари США ПКС, 2009) і індексу Людського розвитку (2011) 12 постсоціалістичних європейських країн ВВП на душу населення дол. США ПКС, 2009 Ранг за Індексом людського розвитку (HDI rank, 2011) Індекс людського розвитку (HDI, 2011) Молдова 2,854 111 0.649 Грузія 4,774 75 0.733 Вірменія 5,279 86 0.716 Україна 6,318 76 0.729 Боснія і Герцеговина 8,578 74 0.733 Албанія 8,716 70 0.739 Сербія 11,893 59 0.766 Латвія 16,437 43 0.805 Литва 17,308 40 0.810 Польща 18,905 39 0.813 Російська Федерація 18,932 66 0.755 Білорусь 13,040 65 0.756 (Джерело : Human Development Report. UNDP, 2011 [24]) Росія і Бєларусь, незважаючи на зростання ВВП, відстають від інших східноєвропейських країн за показником РЛП та іншими індикаторами і виявилися 36 неспроможними у розбудові демократичних інститутів. З іншого боку, інструментальне розуміння процесу модернізації як суто технологічного переоснащення економіки і розбудови її інноваційних галузей, що панує серед політичних еліт Росії і України [8; 9; 10; 15], робить суспільство приреченим на «навздогінний шлях», оскільки не забезпечує незворотних глибинних перетворень. В сучасній соціальній теорії існує протиріччя в розумінні суспільства модерну і процесів модернізації. Універсалістський підхід обґрунтовує спільність таких процесів. З цієї точки зору А.Інкелес і Д.Сміт визначили загальний вплив процесу модернізації на особистість і вказали на формування властивостей «нової» сучасної людини (індивідуалізм, активність, орієнтація на досягнення, тощо) [29; 30]. Р.Інглехарт і К.Велцель стверджують, що модернізація довела свою універсальність: економічний розвиток зумовлює зміни у цінностях, що у свою чергу визначає піднесення демократичних інститутів [26; 27; 28; 35] (Див. Рисунок 1.). Емпіричні дані опитувань Всесвітнього дослідження цінностей ( WVS) у 52 країнах показують , що зростання екзистенціальної безпеки соціальних агентів (на економічній основі) обумовлює зміни в їх ціннісних орієнтаціях : від традиційних до секулярної - раціоналістични[ і від цінностей виживання до цінностей самовираження. Даний ціннісний зсув корелює зі зміною рівня демократії (з середини 1980- х до середини 1990- х цей фактор пояснює більше половини варіації змінної рівня демократії R 2 =0.517 [26, p. 533, 561-562]. Проте, з точки зору теорій численних модернів, подібні універсальні моделі не здатні відобразити відмінності різних модерних суспільств і різноманітні реінтерпретації розмінностей сучасності, а гомогенне та односпрямоване бачення модерну, що пропонується прихильниками теорії модернізації, не відповідає реальності ( 21; 22; 34 ). Фактично, обмеження сучасних досліджень Р.Інглехарта та його послідовників полягає в тому, що вони спрямовані на співставлення різних культур із цінностями та уявленнями, що сформувались у Західних суспільствах, і встановлення міри їхнього наближення до останніх. При цьому ігноруються можливі альтернативні шляхи модернізації. Теорії численних модернів мають предметом свого аналізу розбіжності культурних програм модерну – різні способи відносин між державою і громадянським суспільством, індивідуальним і колективним, специфічні бачення влади і відповідальності, політичної активності і протесту, основ соціального порядку, тощо [22]. Втім, ці теорії не виділяють гомогенні для сучасних суспільств тенденції і спільні характеристики. В межах цих теорій модерн є передусім культурною програмою, а не «структурними умовами та інституціональною реальністю» [6, c . 117]. Якщо здобутком цього підходу була «де - вестернізація» модернізації, позбавлення «західної монополії» на цивілізацію модерну [21], то його обмеженням є абсолютизація антиномій та ліній напруженості модерних культурно - політичних програм [22]. Це призводить до розмивання розуміння сутності суспільства модерну й ігнорування його основоположних характеристик. Таким чином, можна сформулювати такі дослідницькі питання: Чи можуть всі східноєвропейські суспільства здійснити модернізацію і досягти рівня розвитку і матеріального добробуту західних країн, чи вони обмежені певною культурною програмою і (або) інститутами? Чи можливі економічна модернізація і досягнення добробуту без 37 втілення «західної моделі» як сторонньої культурної програми? Для відповіді на ці питання і розв’язання вказаної суперечності соціологічного дискурсу перспективним є застосування теоретичного підходу «збільшення спроможності» (the Capability Approach) [20; 31]. Це дозволяє адекватно виміряти і порівняти рівень розвитку і модернізаційний потенціал різних суспільств. Згідно з цією концепцією, яку підтримує Програма розвитку ООН, ключовим індикатором розвиненості суспільства є можливість вибору людини [19; 20; 31; 32]. Розвиток розуміється як «розширення свободи», яке є його метою і, водночас – засобом на шляху подолання обмеженості вибору [32]. Виходячи з цього, термінальним критерієм модернізації слід вважати підвищення спроможності людей у здійсненні ними вибору. В основі будь - якої культурної програми є цінності. Цінності, які задовольняють такому критерію, є емансипаційними [28]. Оскільки спроможність вибору є універсальною людською характеристикою, емансипаційні цінності не є винятково притаманними «західній моделі». Відповідно, різноманітні форми участі соціальних агентів – їхнього залучення до повноцінного життя у суспільстві (тобто соціального включення – social inclusion), є ключовими модусами здійснення вибору і збільшення їхньої спроможності. В решті - решт, таке залучення є «засобом забезпечення людського розвитку» [19, c. 30] . Адже «[Д]осягнення високого рівня людського розвитку є неможливим за наявності значних груп населення чи осіб, які є соціально відторгнутими, тобто тих, що стикаються з перешкодами щодо участі в економічному, соціальному, культурному та політичному житті. Обмеження в будь - якій з цих сфер звужують свободу вибору, що є основою людського розвитку» [19, c. 30]. Відповідно до цієї моделі , слід очікувати, що формування емансипаційних цінностей повинно супроводжувати економічне зростання і збільшення матеріального добробуту в Росії і Україні. Втім дослідження модернізації окремих суспільств, демонструють особливості національних культурних програм, зокрема, цінностей, які не змінюються під впливом економічного розвитку і збільшення добробуту населення. Дослідження в Росії в порівняльному контексті за методиками Г.Хофстеде , Р.Інглехарта, Ш.Шварца та ін. [1; 2; 3; 4; 5; 16; 17] демонструють суперечливі результати. В Росії, незважаючи на стрімке зростання доходів, а також на збільшення ваги індивідуалізму і утилітаризму в ціннісних орієнтаціях, в суспільстві «панує « піздньоетарктична » нормативно - ціннісна система», коли «інтереси спільноти , насамперед - суспільства в цілому , народу , країни - в ній вище інтересів і прав окремих людей. Держава в рамках цієї системи норм - інструмент реалізації інтересів макроспільноти ... за зростанням індивідуалістичних цінностей , по суті, стоїть зростання цінностей виживання , а не самоствердження» [16, с. 61, 73]. За методикою Ш.Шварца «Росія належить до числа європейських країн з низьким міжіндивідуальну ціннісним консенсусом по більшості базових цінностей» [5, с.95); недостатньо розвинені цінності «Автономії» і занадто великі цінності «Консерватизму» і «Ієрархії» [2]. Кластери «російських модерністів» і «російських постмодерністів» , що були аналітично виділені, характеризуються низькою толерантністю [16, с.80] . В Україні при значно скромнішому економічному рості відсутні суттєві зміни у ціннісних пріоритетах, зокрема, цінностях самореалізації [11]. Аналіз 38 фокусується на «домінантних» або «базових» цінностях - сім'я, здоров'я, робота, матеріальний добробут, які залишаються стабільними [7; 11] . Виявлено ціннісну диференціацію українських студентів і процеси модернізації та постмодернизации їхніх ціннісних орієнтацій [12; 13; 14]. Цінності орієнтації в 1991 - 2009 роках істотно не змінилися, хоча виросла група «чистих матеріалістів» з 62,2% у 1991 до 69,7% в 2009, при цьому в 2000 році їх було 76,3% [11] . Однак, при цьому пріоритет цінностей підприємницької ініціативи і свободи висловлювання практично залишився без змін, а критики і демократичного контролю навіть знизився (з 3,54 до 3,33 за 5 - бальною шкалою). Хоча виросла значимість участі в діяльності політичних партій та громадських організацій (з 2,09 до 2,46), це як і раніше найменш значуща цінність - єдина нижче середнього шкали [11]. З 52,3% у 1992 р. до 63,5% в 2010 (мін. 40,5% в 1994) зросло згодних з тим, що «Кілька сильних керівників можуть зробити для нашої країни більше, ніж усі закони та дискусії» [11]. За характером ціннісних орієнтацій (методика Ш.Шварца) Україна відрізняється від більшості європейських країн [3, с.270 -271]. Для неї притаманна висока оцінка авторитаризму, яка має позитивну динаміку (див. таблицю 2). Таблиця 2 - Відсоток респондентів (від загальної кількості опитаних), які оцінили як «дуже добру» політичну систему для своєї країни , в якій «сильний лідер не турбується з приводу парламенту і виборів» (EVS, 1999, 2008) 1999 2008 Україна 24.49 29.09 Росія 15.20 21.63 Латвія 17.56 17.66 Литва 20.98 15.26 Польща 7.46 3.46 Франція 13.15 6.42 (Джерело : EVS (2011). European Values Study 1981-2008 [23]. Розрахунки автора ) Отже, найбільш емпірично обґрунтована на сьогодні модель модернізації, в якій робиться акцент, по - перше, на зміні цінностей, зокрема, зростанні ролі емансипаційних цінностей, внаслідок збільшення ресурсів, по - друге, на вплив емансипаційних цінностей на формування ефективних демократичних інститутів [35] , потребує корекції і включення до неї факторів - медіаторів, що пояснюють варіацію змін цінностей. Для того, щоб оцінити перспективи модернізації українського суспільства, необхідно визначити місце України за показниками ціннісних змін в загальноєвропейському контексті. Література 1. Лапин Н.И. Социокультурные факторы российской стагнации и модернизации / Н.И. Лапин // Социологические исследования . – 2011. – № 9. – С. 3-18 2. Лебедева Н.М. Ценности культуры и модели экономического поведения: Научная монография / Под ред. Н.М. Лебедевой, А.Н. Татарко. – М.: Издательство «Спутник+», 2011. – 389 с.
